 ’’ Зв’язкова з села Великі Сорочинці Миргородського району колгоспна ланкова, а потім голова сільради Ольга Антонівна Бондаренко, смілива розвідниця, полум’яний агітатор, одна з найактивніших діячів партизанського загону, разом з чоловіком і сімнадцятирічним сином Григорієм з самого початку фашистської окупації були активними партизанами загону. На їхньому подвір’ї, в сараї, був улаштований склад партизанських боєприпасів. Ольга Антонівна збирала відомості про окупантів і передавала їх партизанам.
Гестапівці заарештували Ольгу Антонівну та її чоловіка Семена Бондаренка. Вкинули їх до каземату, який знаходився в хаті Лебедя. Допити вів особисто комендант села Великі Сорочинці фашист Альфред Бартель.
Особливо мучили Ольгу Антонівну. Кати вимагали, щоб вона видала їм комуністів і партизанів. Але патріотка не промовила жодного слова. Ніхто не видав партизанів. Німці вивели всіх арештованих до річки Псьол і поставили їх над кручею... Ольга Антонівна стояла поряд зі своїм чоловіком, а далі застигли непорушні, мовчазні інші патріоти Юхим Омельченко, Іван Лісовий, Сергій Чугуй, Іван Сідельник...
Пролунали постріли. Розстріляні падали з кручі в сині води Псла. Деяких скидали багнетами.
Впала і Ольга Бондаренко, але вона була ще жива. Її поранило розривною кулею в ногу. Не подаючи ніяких ознак життя, вона лежала у воді. Коли стемніло, городами добралася до хати подруги Олени Люх, а потім перейшла до свого дядька Єгора Якимовича Чеха, який зумів улаштувати її в лікарню. Але побоюючись повторного арешту, вона через кілька днів переходить додому і деякий час переховується...
Потім разом із сином зібралася йти до партизанів... Не встигли перейти подвір’я, як на них накинулись німці і поліцаї.
І знову арешт... Ще раз повели на розстріл, але вже не до Псла, а на кладовище. Знову передсмертні хвилини під наведеними дулами автоматів. Та й цього разу не вбили Ольгу Бондаренко, а лише тяжко поранили в шию і в обличчя. Коли Ольга Антонівна прийшла до свідомості, катів поблизу вже не було. Поряд з нею лежав убитий син. Підповзла до нього і міцно обняла. Вже не було сліз, не було й розпачу. Помста — ось чим палало серце матері.
Тут вона згадала, що в скрині є патрони для партизанів і німці можуть виявити їх. Востаннє поцілувала сина і, перемагаючи слабкість, почала повзти до своєї хати. Метр за метром просувалась вона, обливаючи кров’ю рідну землю. Вже біля самого порогу своєї хати знепритомніла. Неймовірними зусиллями волі примусила себе опам’ятатись, вповзла в кімнату і почала переховувати патрони.
Раптом інстинктивно відчула небезпеку, оглянулася назад. На порозі стояв начальник поліції зрадник Скляр разом з двома поліцаями...
Пролунали три панічні постріли. На цей раз Ольга Бондаренко загинула. Вона посмертно нагороджена орденом Леніна. Її ім’ям названо вулицю, де стоїть будинок з меморіальною дошкою і споруджено пам’ятник славній землячці.
| 